Одною рукою писати код, а іншою дисертацію: чому ІТ-спеціалісти йдуть у викладачі?

Як це писати код, а паралельно вчити цьому ж тих, хто хоче пов’язати своє життя з ІТ? У цьому матеріалі ми зібрали історії розробників Intellias, які дещо затримались в університеті – зі студентів вони стали викладачами.

Викладання як спосіб спостерігати, куди рухається молодь

“Професіонал в галузі програмування”. Так написано в дипломі Ольги Мажари, Senior Java Engineer в Intellias. Вона сміється, що їй все-таки довелось трохи попрацювати, щоб відповідати своєму диплому. Колись Оля закінчила теплоенергетичний факультет КПІ ім. Ігоря Сікорського. Сьогодні викладає у ньому на факультеті ФІОТ (Факультет інформатики та обчислювальної техніки).

Студенти отримують знання від Олі уже 6 років. Цього року у неї дисципліни для третього курсу: функціональне програмування і основи штучного інтелекту. А ще вона курує дві бакалаврські роботи та магістерські. Буває, що у цьому допомагають друзі та колеги:

“Друзі іноді надсилають мені матеріали, які на їхню думку можуть стати цікавими для студентів. Або я обговорюю з ними бакалаврські чи магістерські роботи. Також можу запросити когось з колег прийти і розповісти студентам про свій досвід”, – каже Оля.

Аби розуміти, що цікаво студентам, перед початком курсу, вона проводить опитування. Свою навчальну програму Оля оновлює щороку: переглядає, що нового з’явилося в світових топових ВНЗ або збирає думку колег. Сьогодні Оля пише не лише навчальні програми, але й наукові статті. Позаду в неї захищена кандидатська дисертація про оболонки продукційних систем з урахуванням обмежених ресурсів.

Викладання дуже структурує життя Олі. Наприклад, коли завтра о 8:30 у неї лекція, вона не дозволяє собі піти в кіно. Іншими словами, робота в Політехніці допомагає їй розвиватись. До того ж навколо багато колег, які діляться своїм досвідом та знаннями. І, звісно ж, навколо багато студентів: 

“Для мене викладання – це спосіб спілкуватись та спостерігати за людьми, які зараз на часі, і дивитись, куди рухається не тільки ІТ галузь, а куди в принципі рухається молодь. Адже зазвичай ми закриті у просторі своїх колег та друзів, найчастіше – це ще й однолітки. Навіть викладачі старшого віку говорять, що робота в інституті – це шанс залишатись молодим”, – говорить Оля.

Університет як клуб професійних знайомств

За освітою інженер-системотехнік, Senior Java розробник Intellias, 15 років допомагає студентам Івано-Франківська ставати ІТ спеціалістами. Усе це про Олега Пашкевича.

Колись університетський друг, кандидат технічних наук і викладач, запропонував Олегу приєднатись до наукових досліджень. Згодом вони переросли у дисертацію, тож Олег вирішив писати її під егідою однієї з місцевих приватних академій. Відтоді і почав викладати. Сьогодні він – завідувач кафедри інформаційних технологій в Університеті Короля Данила.

“Окрім викладання, в мої обов’язки входить організація роботи викладачів, розподіл навантаження та організація методичного забезпечення, тобто щоб на кожну дисципліну була розроблена документація.”, – пояснює Олег.

У цьому семестрі Олег викладає об’єктно-орієнтоване програмування і алгоритми структури даних: “Якщо порівнювати, як змінилась освіта, відколи я вчився. Я б сказав, що студенти залишились студентами, а от викладач втратив монополію, адже багато інформації є в інтернеті, до того ж коронавірус дуже сильно змінив траєкторію. Багато людей почали ще більше цікавитись онлайн-курсами, кількість та різноманітність яких росте щодня”, – констатує Олег.

Попри це, вищу освіту у сфері ІТ він вважає обов’язковою, адже та дає базові знання, наприклад, математичної логіки, архітектури комп’ютерів, з якими потім буде легше стартувати. До того ж університет на думку Олега – це своєрідний клуб знайомств. Тут ми знайомимось з людьми, які в майбутньому можуть стати професійно успішними та стати нам в пригоді.

Академічна освіта як фундаментальна цеглинка для ІТ кар’єри

“В університеті завжди будуть цінними люди, які можуть дати не лише суху теорію, але й скерувати студента у правильне русло: порадити корисний ресурс, поділитись матеріалами, розповісти про навички і здібності, потрібні для інженера”, – каже Ярослав Стефінко, Senior DevOps Engineer. Це одна з причин, чому уже 1,5 року він асистент на кафедрі безпеки інформаційних технологій Національного університету “Львівська Політехніка”. Саме тут він отримав диплом магістра.

Ще під час навчання Ярослав закінчив курси при одній з ІТ компаній і влаштувався туди ж на першу роботу – DevOps інженером. Але стосунки з універом продовжились. Ярослав вступив на аспірантуру і взявся писати кандидатську дисертацію про тестування на проникнення для підвищення захищеності інформаційних систем (Penetration Testing). Робота уже на фінальній стадії, тож Ярослав вірить, що йому вистачить часу її завершити.

Зараз він викладає для першого курсу архітектуру комп’ютерних систем та технології програмування: веде лабораторні та практичні заняття. І хоч викладацьку роботу Ярослав називає більше волонтерством, ніж способом заробляння, для нього – це також саморозвиток та спосіб тренувати навички презентування та самодисципліни. Ярослав мріє, щоб викладачі українських університетів та училищ отримували зарплати Senior IT-фахівців. Так заробляють науковці у ВНЗ Швеції. Про це Ярослав знає не з інтернету. Якось у рамках програми Tempus він їздив у Швецію на тренінги разом з викладачами Політехніки.

“Попри те, що студенти обрали цей факультет, не означає, що вони зробили це свідомо, – вважає Ярослав. – Потрібно мотивувати їх вчити англійську та пояснювати, навіщо потрібна вища освіта. Раніше я думав, що предмети потрібно здати заради оцінки, а потім виявилось, що багато з них були базовими. Вони формують цеглинки на фундаменті. Якщо їх криво поставити, то важко буде потім усе виправити”.

Кому ж йти викладати, як не нам, розробникам?

Роман Банах – Principal DevOps Engineer і однокурсник Ярослава. Колись Роман запросив Ярослава в команду Intellias. А цієї осені Ярослав йому віддячив – запросив викладати у Львівській Політехніці. Погодитись Романа мотивували дві речі:

“Коли я вчився, у мене було дуже мало викладачів, які мали практичний досвід у захисті інформації (кафедра, яку закінчив Роман – ред.). Мій науковий керівник був винятком, він ІТ спеціаліст. Тоді я подумав, чому не можна запрошувати людей, які справді мають досвід у тому, що викладають. Я хотів бути одним з них. Іншою мотивацією стало моє бажання запобігти можливому хабарництву”, – пояснює Роман.

На відміну він свого однокурсника Ярослава Роман не вважає вищу освіту обов’язковою для тих, хто хоче стати ІТ спеціалістами. Але не все так просто:
“Насправді, випускники шкіл здебільшого не готові до того, аби відразу після школи йти у вищі навчальні заклади. Окрім того, те, що зараз вимагають в ІТ компаніях, студентів мали б вчити у професійно-технічних училищах. Університет – це робота з наукою, це занурення в одну з галузей, досягнення там вершин. Навички можна отримати в училищі. Однак є інша проблема – у нас немає проф-тех училищ потрібного рівня у контексті ІТ освіти”, – каже Роман.

Його студенти першо- та четвертокурсники. Спершу він розповідає теорію, а потім проводить і практичні заняття. Оскільки через карантин, навчання дистанційне, Роман має свій метод перевірки чи дійсно студент, який захищає роботу, писав її:
“Я прошу увімкнути камеру і показати студентський квиток”, – каже Роман.

До речі, тема дисертації Романа – вдосконалення технології виявлення вторгнень і систем приманок у мережах стандарту IEEE 802.11. Поки що він її не захистив, але ми щиро віримо, що статус кандидата наук не за горами)

Оля, Ярослав, Олег та Роман щодня розвивають українську науку та нашу команду. Ми не можемо зробити тебе викладачем, але гарантуємо зробити тебе ІТ спеціалістом.